"Потрібен надлишок пристрасті, потрібно спалювати й губити життя заради продовження того самого життя. … У Парижі гроші сипалися дощем, розбещували людей, створювали гарячку гри. Гроші — усі отруйні й руйнівні — гроші були ферментом усякої соціальної творчості, добривом, що створювало великі підприємства, завдяки яким народи зближуються й на землі водворяється мир. Вона проклинала гроші… Тепер же думала про них із благоговійним страхом: адже лише завдяки цій силі зриваються гори, засипаються морські протоки, земля стає обжитою для людей, які позбавляються непосильної праці — завдяки машинам. Від них усе добро, як і всяке зло. І, думаючи про це, вона не знала, що робити, потрясена до глибини душі…"
Еміль Золя, «Гроші».
Роман є самостійною книгою, вісімнадцятою за рахунком, і однією з найкращих у великій двадцятитомній епопеї Еміля Золя ‘Ругон-Маккари’.