Я вірив у майбутнє своєї країни — Росія змінювалася на очах. Закінчив президентську програму й палав бажанням розвивати нові землі. Але загинув у конфлікті з тими, хто зрадив, для кого слово «Вітчизна» — порожній звук і розпил бюджетів.
І за їхні гріхи їм буде відплата! Де ж це я так нагрішив, що потрапив у XIX століття — у тіло морального виродка, програвши карти в поміщика. Моє маєтко в банку під заставу, а в будинку тріщину прикриває картина з оголеною панночкою — і як до себе додому приходять бандити! Ах так, маман укотила в Петербург, забравши всі гроші, що були. Усе? Ні — він, тобто вже я, пообіцяв бал усьому суспільству…
— Панe! Там знову ці нелюди погрожують розправою! — чую тремтячий голос управляючого.
— Йду, йду, Ємелько, — зі зітханням беру пістолет із тумбочки.
Що ж, де наша не пропадала! Росія-матінко, зустрічай свого сина!