Я вірив у майбутнє своєї країни, і Росія змінювалася на моїх очах. Я закінчив президентську програму й горів бажанням розвивати нові землі. Але загинув у конфлікті з тими, хто зрадив — для них слово «Батьківщина» було порожнім звуком і розпилом бюджетів.
І хай їм відплатиться за їхні гріхи!
Де це я так нагрішив, що потрапив у XIX століття — в тіло морального негідника, який програв у карти поміщика? Моє маєток закладене в банку, у домі тріщину прикриває картина із оголеною панночкою, а бандити ходять до мене в дім, як додому!
А так — маман поїхала до Петербурга, забравши всі гроші, що були. Усе? Ні, він, тобто я вже, обіцяв усьому суспільству бал…
— Пан! Там знову ці нелюди погрожують розправою! — чую тремтячий голос управителя.
— Йду, йду, Ємелька, — зітхаю й беру пістолет з тумбочки.
Що ж, де це наша біда має подітися! Росію-матінку — зустрічай свого сина!