Я вірив у майбутнє своєї країни, Росія змінювалася на очах. Закінчив президентську програму й горів бажанням розвивати нові землі. Але загинув у конфлікті з предателями, для яких слово «Вітчизна» — порожній звук і розпил бюджетів.
І хай за їхні гріхи буде воздано! Де це я так нагрішив, що потрапив у XIX століття — у тіло морального покидька, котрий програв у карти поміщику. Мій маєток закладено в банку, тріщину в домі прикриває картина з оголеною панночкою, а бандити заходять до мене додому, як до себе! Ах так, маман укатила до Петербурга, забравши всі гроші, що були.
Усе? Ні, він, тобто вже я, обіцяв всьому суспільству подарунки…
— Барине! Там знову ці нелюди погрожують розправою! — чую тремтячий голос управителя.
— Йду, йду, Ємелько, — зі зітханням беру пістолет із тумбочки.
Що ж, де наша не пропадала! Росія-матінко, зустрічай свого сина!