Я вірив у майбутнє своєї країни — Росія змінювалася на моїх очах. Я завершив президентську програму й горів бажанням розвивати нові землі. Але я загинув у конфлікті з прибульцями-предателями, для яких слово «Вітчизна» — порожній звук і розпил бюджетів.
І за їхні гріхи хай буде відплата! Де ж я так наробив лиха, що потрапив у 19 століття — у тіло морального виродка, прогорілого карточного скупаря-поміщика. Мій маєток закладений у банку, тріщину в домі прикриває картина з голою панночкою — і як до себе додому приходять бандити! Ах так — маман поїхала в Петербург, забравши всі гроші, що були. Усе? Ні, він же я — тобто вже я — обіцяв суспільству бал…
— Панe! Там знову ці нелюди погрожують розправою! — чую тремтячий голос управителя.
— Йду, йду, Ємельо, — зітхаю й беру пістолет з тумбочки.
Що ж, де наша не пропадала! Матінко-Росіє, зустрічай свого сина!