Я щиро вірив у завтрашній день своєї країни: Росія змінювалася стрімко, просто на моїх очах. Я пройшов президентську програму й мріяв розвивати нові землі, працювати на результат. Але в сутичці з зрадниками, для яких Батьківщина — лише вивіска для відкатів і розподілу бюджету, я загинув. Хай кожному буде віддано за його справами! Тільки от за які провини мене закинуло в XIX століття — та ще й у оболонку останньої гидоти: поміщика, який програв статок за картковим столом.
Маєток у заставі в банку, тріщину в будинку сором’язливо прикриває картина з оголеною панночкою, а місцеві головорізи шастають сюди, мов до себе додому. І, крім того, матуся поїхала в Петербург, прихопивши з собою всі гроші. Думаєте, це кінець? Нічого подібного: колишній господар, тобто тепер уже я, пообіцяв бал усьому світу…
— Пане! Ці нелюди знову прийшли, погрожують розправою! — тремтить керуючий.
— Йду, йду, Ємелько, — зі зітханням беру пістолет із тумбочки.
Ну що ж, не вперше вибиратися з безодні. Росія-матінко, зустрічай свого сина!