У дворі Олега Віщого завелося чудо-чудне — велетенська красуня з Угорських гір, поляниця вдачава. Колись Гориня була звичайною дівчиною, та її величезний зріст не давав їй жити як усім: рідні вважали її підкинутою, женихи над нею сміялися. Не з власної волі Гориня покинула рідний дім і вирушила в путь, щоб пошукати собі щастя-долю.
Наче в казці, вона опиняється то в хатинці відьми в темному лісі, то в лігві лісових побратимів — «вовків», то в місті Києві. Незвична подача в романі образу Віщого Олега: мудрий князь постає тут як успішна, але втомлена людина, батько, який турбується про майбутнє своїх дітей, особливо — улюбленої, але лукавої молодшої доньки, Брунхільд-Стоіслави. За її проханням Олег наймає богатирку Гориню на службу, не здогадуючись, що вона з’явилася тут не випадково. Гориня принесла Брунхільд довгоочікувану звістку з далеких країв і має допомогти їй знайти своє кохання.
Пристрасть, помста, честолюбство, відвага й чари зійдуться у сутичці в чарівну ярильську ніч, а до світанку хтось здобуде щастя, а хтось втратить усе…