«Ти мене заздизів! Умиваю!» — маленька дівчинка закочує очі. Малеча лежить на асфальті й удає, ніби я збила її машиною. Тіло звивається, лице гримасує, язик стирчить.
«Не вірю», — тихо пирхаю.
Після мого натяку на поліцію маленька шахрайка різко підводиться й тікає. В очевидців очі на лобі від подиву. Вони думали, що я насправді збила дитину.
Та мені не до сміху. Зникли з машини гаманець і важливі документи. І щоб вийти на спільників малечі, доводиться її наздоганяти.
«Мені не можна в поліцію!» — в розпачі кричить дівчинка. — «Вони нацькують злих органів опіки! А мені треба доглядати за мамою!»
Погнавшись за дівчинкою, я ще не знала, що вона приведе мене до тієї, яку я намагалася давно забути, але не виходило. А ця малеча виявиться її донькою.