Мене з дочкою залишили надворі: без даху над головою, без роботи, з високою температурою й непідйомним кредитом за машину, на якій утік зрадник — разом зі своєю начальницею. І ніби цього було замало, керуючий рестораном виганяє мене з підробітку. Мене й дитину. Просто під дощ — в легких сукнях.
Перш ніж я провалюся в непритомність від жару, я розрізняю чоловічий голос. Схоже, я десь його вже чула.
— Тримайтеся!
І чиїсь міцні руки встигають підхопити мене.
— Будь ласка, допоможіть мамі! — ніби крізь туман доноситься голос дочки. — Я буду добре поводитися!