– Бачите? Усі лізуть, кому тільки не лінь. Так погано без тата, – мало не плаче дівчинка років п’яти. – А у вас є дружина? А донька?
Навіть мій незворушний помічник від такого повороту розмови хмикає.
– У мене немає, – чесно відповідаю.
– Тоді на що ви всі свої круті гроші витрачаєте?! – цілком природно дивується дівчинка.
Потім пропонує:
– Вам потрібна дружина! І донька обов’язково! А дружина, як моя мама! А моя мама в мене, взагалі от така красуня! – показує великий палець, задертий угору. – Уся в мене! А в мене, самі бачили, від женихів нема відбою!
Сміючись, я погоджуюся:
– Якщо твоя мама схожа на тебе, то з радістю з нею познайомлюся.
Чому б і ні.
– Тільки щоб принц завоював таку принцесу, як моя мама, треба здійснити подвиг, – збиває з пантелику маля. – Ось так-то! Спаси наш дитячий будинок від злих дядьків!
Ось тільки вона поки не знає, що злі дядьки – це ми. А я не в курсі – чия вона донька. Тож на нас усіх чекає сюрприз.