— Так, Дід Мороз, давай, папу нам даруй! Або сам за нього будеш! — заявляє маленька дівчинка.
Друга, її точна копія, підтримує сестру жестом «клас» і схвально киває.
І тут же пропонує:
— А ми, так і бути, пригостимо тебе кавою. Багато кави. цілу банку. Вона на кухні, забирай — ми не жадібні.
А мені взагалі хотілося чогось гарячого — я продрог.
Ці дві блакитноокі «снігурочки» знайшли мене біля сміттєвих баків, неподалік від «чарівної» ялинки, і вирішили, що я Дід Мороз, який чомусь ховається.
Як я там опинився — без поняття. Так само як не розумію, чому на мені приклеєна ватяна борода, чужий брудний одяг, а телефону, грошей і документів узагалі немає. От тобі й олігарх.
А потім з’ясовується, що в дівчаток ще й мама зникла.
Тобто мені тепер і маму їм шукати?