Початок липня сорок першого року — чорний від горя: клини німецьких танкових дивізій рвуться до Москви й Ленінграда, шість радянських армій першого стратегічного ешелону оточені й повністю розгромлені в прикордонній битві. Розірваний на клапті фронт стрімко котиться на схід, а назустріч йому з глибин Радянського Союзу в ешелонах мчать війська внутрішніх округів, щоб стати перед ворогом «нерушимою» стіною й загинути в наступних боях, бо цих сил недостатньо навіть для активної оборони, а маршал Тимошенко марить контрнаступами. Радянська військова доктрина «малої крові на чужій території» вже розлетілася в прах, і товариш Сталін уже сказав свої історичні слова: «Ленін залишив нам велику державу, а ми її…», але все одно з Москви до військ летять накази: «Зупинити, розгромити, знищити», а генерали мирного часу будують наполеонівські плани, для виконання яких у них немає ні сил, ні засобів, ні військового таланту.
І саме в цей момент…