Я був успішним підприємцем, але загинув від рук конкурентів. Судьба підкинула підлість: я не відправився «на спокій», а потрапив у минуле. Душа вселилася в випускника педінституту. На дворі 1980 рік, а я звичайний фізрук у радянській школі, який має відпрацювати за направленням цілих три роки.
Біологічка поклала на мене око, заступник вирішив «вижити» зі світу, а директор-фронтовик повісив на мене класне керівництво. Хто я і хто педагогіка?! Нічого, прорвемося…
От тільки клас дістався експериментальний — із хуліганів і другорічників, а на носі міська спартакіада. Як із малих мерзотників зліпити команду?