Довелося надовго затриматися в імператорському палаці — аж до пізньої ночі. Річ у тім, що цього разу зі мною хотіли поговорити дуже багато людей. Добре, що тут не було безземельних баронів, інакше взагалі довелося б залишитися тут на ночівлю. Підходили малознайомі або взагалі незнайомі аристократи — висловлювали мені свою шанобу й кликали на вечерю або просто на бал. Мені доводилося ввічливо розкланюватися й усім відмовляти: мовляв, я дуже зайнята, та й у столиці лише проїздом — вирішую якісь справи. Навіть граф підходив — батько Луни — і поводився так, ніби нічого не сталося, ніби ми з ним старі приятелі. А от донька не підійшла до мене, застигла осторонь і лише кивнула. Я не став її відсилати — не те місце, щоб хамити й влаштовувати скандали, можна й від імператора по шиї отримати.