Чи могла я уявити, як круто повернеться моє життя? Ще вчора — вихованка дитячого будинку, а сьогодні — студентка престижного вишу, де навчається син самого губернатора. Беземоційний, самовдоволений і цинічний, хоч і… красивий. І від нього пахне незнайомо. Дорогими парфумами, грошима й перевагою над іншими.
— Я піду? — кажу тихенько.
— Дати гроші? — раптом запитує він і, не чекаючи моєї відповіді, дістає з внутрішньої кишені кожаної куртки гаманець. Відкриває його й дістає дві купюри номіналом п’ять тисяч. Я дивлюся на них, а перед очима вже майорять нові черевики, тепла куртка… нормальна їжа.
Герман, мабуть, помітивши мою реакцію, холодно посміхається.
— Бери.
Я ловлю його сірий погляд і мимоволі здригаюся. Він навмисно принижує мене.
— Ні.
— Мало?..