Неприємності не трапляються просто так і ніколи не приходять самі.
Стара й усім відома істина для будь-якої відьми. Але коли під час уроку з порталу просто під мої ноги впав демон… Так-так, найсправжнісінький — із крилами, вогняною магією та жагою… ні, не з’їсти мене й не вбити, а лише потіпати нерви, а сховатися від катастрофи, що насувається, я вже не встигла.
Отож тепер… живемо в одній хатинці! Живемо добре. Запас розбитого посуду кожного дня поповнюємо, закляття крижаного валуна використовуємо, щоб знімати напругу, а в школі всіх лякаємо новими методами викладання. І я б вигнала цього небажаного гостя, чесне відьминське, та тільки… цей проклятий демонюга врятував мені життя, а потім виявилося ще цікавіше: я — його пара!
Поганочки болотні, не варто зв’язуватися з відьмою! Ні з ким. Навіть із демоном!
Вона візьме в руки заповітну мітлу й… та коли я встигла закохатися в демона й мало не з’їхати з глузду від пристрасті? Ні, ваше демонічне Височанство, так просто я не здамся. Околдую, заманю й… стану найсправжнісінькою спокусою. Зрештою, я ж відьма — чи хто?