«…Я не шукала легких шляхів. Нехай сила поки що під контролем погано, і брати її можу краплинами, а не потоками — адже відьминська сутність ховається всередині, але здаватися й ставати темною не хотілося. До відчаю й крику в горлі. Це не мій шлях! Та й любові хочеться! І що б вона не принесла з собою — світлу радість і щастя чи полинну гіркоту й невиліковний біль — я прийму її такою, якою вона буде. Шкода лише, що ніяких знаків від судженого мені не траплялося. Мабуть, усьому свій час…»