Майже рідні

— Тату, ти запропонував Ковалёву пожити в нас? Але навіщо? Ти ж знаєш, що ми з дитинства не можемо терпіти одне одного!

— Дочка, Андрій нещодавно після травми. У його квартирі ремонт, а в нас є все необхідне для реабілітації, — спокійно каже батько.

— До того ж ми з мамою летимо у відрядження, близнюків беремо із собою. Комусь треба буде стежити за тобою.

— Ну чудово, тату! — відчаю я стогну в трубку. — Ти в курсі, що Ковалёв розійшовся з дівчиною? І загалом він жахливий ловелас і бунтар! То виходить, що до вашого повернення я маю спостерігати, як наш улюблений дім перетворюється на бордель і руїни?

— Не вигадуй, Яно. Все буде добре, — запевняє батько.

Дуже сумніваюся в цьому. Я не виношу Ковалёва й уявлення не маю, як я ділитиму з ним житлоплощу.



У книзі присутня нецензурна лайка!