— Наташ, скільки йому? — питає брат і простягає руки до Тимура.
— А якби я випадково не приїхала до тебе в гості й далі мовчала б, що сина народила? Динар про нього теж не в курсі? — відчуваю, як сльози течуть по щоках, і відвертаюся.
— Він зараз у вас у місті. Ви бачилися?
— Та буквально днями. Він буде вести справи з Градським. Максим, прошу, нічого йому не кажи про Тимура, гаразд? Він скоро вилетить, а я… Мені страшно знов пережити цю біль. До того ж я погодилася дати Іллі шанс…
Брат тяжко зітхає.
— Я-то не скажу, але якщо він його побачить, без слів усе зрозуміє. І тоді, Наташко, що ти робитимеш?