«У п’ятничний ранок мене розбудив телефонний дзвінок. Коли я взяла слухавку, я почула незнайомий чоловічий голос, який назвав мене на ім’я та по батькові, і одразу зрозуміла, що всі мої плани на найближчі вихідні пішли коту під хвіст. Телефонуючий, очевидно, не здогадувався, що ранок для приватної детективки Тетяни Іванової, якщо, звісно, вона не зайнята розслідуванням, починається трохи пізніше.
— Сподіваюся, я вас не потурбував своїм дзвінком? — тут же поцікавився мій вкрай тактовний співрозмовник.
Розуміючи, що о десятій ранку грубити потенційному клієнтові негоже, я, з трудом розліпивши очі після сну, героїчно збрехала:
— Ні. Звісно ні.
За цим послідувала ціла низка звичних фраз на кшталт “мене вам рекомендували” та “про вас відгукувалися як про професіонала в своїй справі”… Поки незнайомець говорив, я встигла змиритися з думкою, що відпочинку мені не бачити в найближчі вихідні, але що робити — така в мене робота. Можна було, звісно, відмовитися від зустрічі, придумавши тисячу причин: наприклад, сказати, що терміново виїжджаю з міста і ось прямо зараз пакую валізи, але все це прийшло в голову вже потім, а на той момент у мене не було ні однієї підходящої думки. До того ж виявилося, що мій новий знайомий не лише дуже ввічлива людина, а й знає, як заінтригувати співрозмовника. “Моя пропозиція здасться вам надзвичайно цікавою, — сказав він наостанок, — у вас ще не було таких справ”. Я скептично пирхнула, але на зустріч погодилася».