— Це означає, шановна, що якщо б у вас вкрали раритетну колекцію нэцкe або, скажімо, кольє Шарлотти, то, можливо,— повторюю: можливо,— я б і взялася за вашу справу. А так, на жаль,— розвела я руками, зобразивши на обличчі досаду,— я все більше займаюся розслідуваннями вбивств.
Анна Федорівна явно не знала слів «раритет» і «нэцкe», але зате швиденько вирішила, що над нею глузують. Тому, вставши з крісла й упершись руками в боки, скривилася в злій гримасі.
— Ах, отже, як це! — вигукнула вона й почала червоніти від обурення.
— Значить, до старших ніякої поваги? Значить…
— Так, хвилинку! — жорстом зупинила я її.
— Є альтернатива. Якщо ви готові платити мені за моїм тарифом, тобто двісті доларів на день, то я погоджуюся знайти вашого кривдника й власноруч потягти вам вашу «Берізку», боячись надірвати живіт.
— Скільки? — волала Анна Федорівна. Я шкодувала, що втяглася з нею в суперечку, і, вирішивши змінити тактику, запитала максимально ввічливо й терпляче:
— Ви зверталися в міліцію, люб’язна?
Та «клієнтка» не вгамовувалася.
— Двісті доларів на день! — кричала клієнтка.
— Ну ти й хамка! Нахабниця! І як таких земля носить? Тобі не соромно? А ти ж іще така молода!