Померти 58-річним олігархом у своєму часі — прикро. Прокинутися 20-річним білогвардійцем у промерзлому вагоні, який їде до Харбіна, — несподівано.
У кишені — ні гроша, тіло ледь ворушиться після тифу, а за дверима теплушки — китайські патрулі, мародери й жорстокий 1920 рік.
Мій головний актив — відданий козак-пластун із «маузером», хлопець — спадкоємець заможного роду, і сотня голодних емігрантів. Моя стратегія — нахабство й досвід із минулого.
Я не збираюся рятувати впалу Імперію. Я побудую свою.