Померти 58-річним олігархом у своєму часі — образливо. Прокинутися 20-річним білогвардійцем у промерзлому вагоні, що їде до Харбіна — несподівано.
У кишені — ні гроша, тіло ледве ворушиться після тифу, а за дверима теплушки — китайські патрулі, мародери й жорстокий 1920 рік.
Мій головний актив — відданий козак-пластун із «Маузером». Хлопець — спадкоємець багатого роду, і сотня голодних емігрантів. Моя стратегія — нахабство й досвід із минулого.
Я не збираюся рятувати Імперію, що впала. Я збудую свою.