Мене звати… Чорт, яка різниця, як мене звати? Я все одно не пам’ятаю. Я прийшов до тями серед зомбі, зі шрамом на голові та амнезією. Єдине, що лишилося в мене з минулого, — військовий жетон на шиї та інстинкти. І інстинкти кажуть мені одне: виживай.
У цьому місті більше немає законів — лише голодні живі мерці та ще голодніші люди. Ті, хто тримається за життя зубами й готовий перегризти горло будь-кому, аби прожити ще один день.
У мене немає друзів. Немає минулого. Лише зброя, яку я знайшов, і група людей, від яких тепер залежу я. Я не лідер, але вони дивляться на мене, як на останню надію.
Дарма. Я не рятівник. Я не герой. Я не та, кому варто довіряти.
Але якщо ми хочемо вижити, мені доведеться навчитися грати в цю гру.