Червоний генерал Імперії

У весні 1896 року радянський генерал-лейтенант у відставці Сергій Михайлович Лопатін задрімав у кріслі над книгою про російсько-японську війну — і отямився вже в Хабаровську, другого травня тисячі дев’ятисотого року, у ролі приамурського генерал-губернатора Миколи Івановича Гродекова.

У свідомості — атеїст і комуніст, дитина війни, яка втратила батька під Курськом і брата під Вітебськом. У подобі — генерал від інфантерії, сходознавець і наказний отаман трьох козацьких військ. У його розпорядженні — край від Шилки до Камчатки, двадцять чотири стрілецькі батальйони, шість козацьких полків і всього п’ятдесят вісім днів до того, як із китайського берега Амура по Благовєщенську вдарять перші снаряди.

Йому потрібно не лише підготуватися і перемогти японців через п’ять років. План куди ширший: до сімнадцятого року зібрати навколо себе людей, які зможуть привести країну до іншої революції. Без луб’янських розстрілів. Без голоду тридцять другого. Без сорок першого — того самого, де він, іще хлопчаком, утратив усе.