Червоний генерал Імперії 3

У весні дев’яносто шостого року радянський генерал-лейтенант у запасі Сергій Михайлович Лопатін засинає в кріслі над книгою про російсько-японську війну — і прокидається приамурським генерал-губернатором Миколаєм Івановичем Гродековим у Хабаровську другого травня тисяча дев’ятсотого року.

У голові — атеїст, комуніст, дитина війни, яка втратила батька під Курськом і брата під Вітебськом. У тілі — генерал від інфантерії, сходознавець, наказний отаман трьох козацьких військ. Під рукою — округ від Шилки до Камчатки, двадцять чотири батальйони стрільців, шість козацьких полків і п’ятдесят вісім днів до того, як із китайського берега Амура на Благовєщенськ полетять перші снаряди.

Його завдання — не просто здобути перемогу над японцями п’ять років потому. Завдання глибше: до сімнадцятого року в нього на руках має бути коло людей, здатних дати країні іншу революцію. Без розстрілів на Луб’янці. Без голоду тридцять другого. Без сорок першого, в якому, хлопчиком, він утратив усе.