Вона наближалася легко, наче ногами не торкалася підлоги; її рудувате кучеряве волосся відливало червоною міддю. Савана — так м’яко підкреслював — її високу груди й гладенькі стегна. Штатив із пробірками дзвенів у такт рухам.
На контрасті горіли потойбічно-зелені, трохи косі очі…
Генерал дивився, приголомшений видовищем, зачарований.
А жінка зупинилася, не дійшовши до нього пари метрів, і привітно сказала:
— Добрий вечір…
Її голос був низький, муркотливий… Заворожливий. Савін глянув у зелені очі — і під ногами затремтіла підлога…
— Вибачте, — спокійно продовжувала муркотіти жінка, — ви заблукали?
Савін розкрив рота, щоб сказати щось… і не зміг.
Жінка усміхнулася, а потім, трохи помедливши й м’яко дзенькнувши штативом із кривавими пробірками, запитала:
— Вибачте… А яка у вас група крові?..