— Дивись, він почервонів! Ага, рожа червона!
Хтось із жартівників раптом опиняється поруч, хапає мене за підборіддя, піднімає вгору, щоб усі змогли помилуватися червоними щоками.
— Догідливий, як баба!
— Ага, він зараз заплаче!
— Якого біса тут робиш, школяре?
— Я не школяр!
Я смикаю підборіддям, вириваюся.
Повертаюся й, більше не дивлячись на нахабних виродків, іду до розкладу.
— Він ще й задом ходить-хитає!
Чорт! Мені хотілося бути непомітною тінню. А от йому дуже хотілося дізнатися все про мене.
Немає нічого гіршого, ніж потрапити в поле зору зухвалого хижака…
Але мені пощастило (в сенсі — не пощастило).
І як тепер звідси вибиратися — незрозуміло…