Але якщо подумати, їй поки що й не дуже потрібні великі гроші. Поки все йде добре, і відчуття нескінченного медового місяця не минає. Найголовніше — що це відчуття не минає в обох. І в неї, і в Толя, принаймні так їй здається. Ольга — старша сестра, заздрісна жмида, яка не змогла ужитися з двома чоловіками, бо обидва були гірші, ніж коханці в її худеньких подружок. Тепер вона завела якийсь важкий і дурнуватий роман із певним Павлом Ванільчиковим.
Цей Паша й виглядав не дуже — ні зростом, ні статками не вражав, і, судячи з усього, з головою у нього теж не все гаразд. Паша успадкував квартиру від бабусі, продав її, гроші десь «дуже вдалого» туди-сюди вклали — звісно, прогорів, набрав боргів, знову інвестував, знову прогорів… Загалом, із таким бізнесменом зв’язуватися не треба: треба швидко, різко й назавжди розв’язуватися. Але Ольга, як завжди, зазаздріла, як завжди, поспішила й, як завжди, зробила не найкращий вибір — побоюючись, що її можуть випередити і хтось інший, точніше, інша, перехопить її найдорожчого Павечку. Ніби якась дурепа може потребувати цього надутого, дурного й нудного прищa на рівному місці.