Я був… ну, мабуть, і не ким. Вуличним обірванцем, одним із голоти Гнилого дому. За мірками пристойних обивателів — тією ж самою щурою, а для чинуш, купців чи тим паче знавців таємниць — і поготів порожнім місцем.
Та й плювати! Пробився б у люди! Малися задатки й вистачало амбіцій, а головне — поруч була та, заради якої хотілося зрушити гори. От тільки дехто вирішив, що годі вже Серому коптити небо, що пожив Серий і буде.
Дарма! Від прогулянки на той бік я відвертівся й навіть у прибутку лишився, розпаливши в собі біле полум’я чаклунського таланту. І нехай часом-часом згадуються слова старої відьми: «взяв чуже — чекай біди», але ще подивимось, що саме чуже, а що моє!