Отже, що маємо? П’ятдесят чотири роки досвіду в тілі сімнадцятирічного аристократа, дар, який показує справжній потенціал будь-кого, і квиток в один кінець до академії, куди імперія відсилає тих, кого вирішила забути.
Мій батько певен, що позбувся ганьби роду. Ну-ну.
Ці «безнадійні» не слабкі — просто ніхто нормально їх не вчив. А я половину життя натаскував посередностей до рівня чемпіонів і бачу в кожному з них те, чого не бачить ніхто. Навіть вони самі.
Тож дякую, батьку. Ти щойно подарував мені цілу академію голодних і злих підлітків, яким абсолютно нічого втрачати. Подивимось, що з цього вийде.