Отже, що маємо? П’ятдесят чотири роки досвіду в тілі сімнадцятирічного аристократа, дар, який показує справжній потенціал будь-кого, і квиток в один бік до академії, куди відсилають тих, кого імперія вирішила забути.
Мій батько впевнений, що позбувся ганьби роду. Ну-ну.
Ці «безнадійні» не слабкі — їх просто ніхто нормально не вчив. А я пів життя тренував посередностей до рівня чемпіонів і бачу в кожному з них те, чого не бачить ніхто. Навіть вони самі.
Тож спасибі, батьку. Ти щойно подарував мені цілу академію голодних і злих підлітків, яким, абсолютно, нічого втрачати. Подивимось, що з цього вийде.