Отже, що маємо? П’ятдесят чотири роки досвіду в тілі сімнадцятирічного аристократа, дар, який показує справжній потенціал будь-кого, і квиток в один бік до академії, куди відправляють тих, кого імперія вирішила забути.
Мій батько певен, що позбавив родину від ганьби. Ну-ну.
Ці «безнадійні» не слабкі — просто їх ніхто нормально не навчав. А я пів життя натаскував посередностей до рівня чемпіонів, тож бачу в кожному те, чого не бачить ніхто. Навіть вони самі.
Тож дякую, тату. Ти щойно подарував мені цілу академію голодних і злих підлітків, яким абсолютно нічого втрачати. Тепер подивимось, що з цього вийде.