Люди навіть не уявляють, як це — відчувати себе цілим зі своєю судженою. Я й сам не здогадувався, доки не зустрів її! Я дихав нею й водночас помирав, ніби вона — мій отрута. Не скажу, що мені дістався чистий ніжність. Вона нелогічна й абсолютно непослідовна, навіть швидше істеричка, ніж нормальна. Але… іншої й не треба. Коли вона скидає з себе весь цей лушпиння з гордовитості й прихованості, за якими ховається, вона стає милою й лагідною. Так, мене бісить її ця маска, до сказу дратує. Що ж, навіть цікавіше. Якби тільки знати… що ти приховуєш, дітко?