Уперше в російській літературі на сторінках епічного роману Вацлава Михальського «Весна і Карфаген» зустрілися Москва й Карфаген — Росія і Туніс, росіяни, араби, французи. Вони з’єдналися в долях головних героїнь роману Марії та Александри, дочок адмірала Російського імператорського флоту. Те, що відбувається з матір’ю головних героїнь, графинею, яка стала новим життям прибиральницею, — не менш трагічне за силою та контрастністю, ніж доля її дочок. У романі «Весна в Карфагені» є і новизна матеріалу, і сильна інтрига, і живі, яскраві характери, і описи історичних подій ХХ століття, невідомих широкому загалу.
Свого часу Валентин Катаєв писав: «Вацлав Михальський одразу звернув увагу читачів і критиків свіжістю свого неординарного таланту. У нього вірне око, гострий аналітичний розум. Він прекрасно володіє словом і знає йому ціну. Провідна сила його творчості — уява.… Жіночі образи в прозі Михальського завжди достовірні й неповторні». Ці слова видатного майстра цілком можна віднести й до нової книги Вацлава Михальського.