Ти не мій чоловік

— Лейсан, нам потрібно розлучитися, — оголосив Амір, зупинившись навпроти мене, що сиділа на дивані. Зверхньо. — Так буде краще для всіх. Так буде правильно.

— Це через ту дівчину?

Нехай буде так. Не хочу вірити, що Амір кидає мене через огиду.

— Яку дівчину? — гостро глянув на мене. Та ще й не зізнається.

— Я бачила вас сьогодні. Ти так цілував її… — я подивилася прямо в його очі. — Як мене… колись…

— Ні, це не через неї. Лише через мене. Я не зраджував тобі. Ніколи.

— А поцілунки — це тепер не зрада? Без проникнення не рахується? — запитала з гіркою усмішкою й зробила ковток вина. У мене молоко зникло остаточно — тепер можна.

Амір заскреготів зубами й кивнув сам собі.

— Добре. Давай різати правду-матку. Я нічого не відчуваю до тебе. І до сина теж. Мені не хочеться повертатися додому. Я мучаю себе й мучаю тебе. А Ліза… так, я думаю про неї постійно. Навіть зараз, але я не спав із нею. Поки що.

— Але ж переспиш?

— Пересплю, — холодно й чесно.

❁❁❁❁❁

Мій чоловік розлучився зі мною й відмовився від прав на сина. Він поїхав. Я відпустила й забула — він не нагадував про себе. Минуло два роки, коли Амір заявив, що хоче бути батьком нашій дитині. Тільки навіщо? Він знову одружений, і вона вагітна...