Тьма

Вітер скиглить і виє; у його подиху — гіркота. Гуркотить і ричить грім, блискавки з шаленою силою вгороджуються в плато сяючих каменів, лякаючи навіть Тіні. Плато, що знало час похмурого розквіту, було розсічене шрамами — слідами катастрофи. Ґрунт розтинає звивиста тріщина — точно рвана рана від удару різкою по обличчю. Тут і там повзуть джгути туману, забарвленого в тисячу відтінків сірого й чорного; лише подекуди видно жалюгідні плямки інших барв. Серед плато височіє таємнича цитадель. Вона велетенська, сіра і немислимо давня — давніша за людську літописну пам’ять. Одна з її башт упала поперек розщілини. Із глибин твердині, порушуючи вікову тишу, долинає ритмічний, повільний стук — ніби там б’ється серце світу.

Смерть є вічність.

Вічність є камінь.

Камінь є безмовність.

Камінь не може говорити.

Але він пам’ятає.

Так починається наступна історія, що виходить з-під пера Літописця та Знаменосця Чорної сотні — Мургена. Солдати зайняті військовими приготуваннями. Попереду — зимовий наступ. Незабаром бійцям належить вирушити на південь — назустріч неминучому і, можливо, останньому зіткненню з військами Хазяїна Теней. Більша частина сил уже була в дорозі, яка обіцяла бути довгою й важкою. І ось попереду — рівнина Чарандапраш… Та тут у гру вступає нова страшна сила, а це означає, що Рік Черепів уже близько, і результат битви неможливо передбачити нікому.