Я був пенсіонером, ветераном КДБ, який жив спогадами про країну, яку ми втратили. Я знав, де ми звернули не туди. Пам’ятав багатьох, хто зрадив, хто помилився, і хто просто промовчав. І ось з’явився в мене другий шанс—я отямився в молодому тілі особистого охоронця Л. І. Брежнєва. Питання лише в тому, як тепер розпорядитися своїми знаннями? Мовчки спостерігати, не втручаючись? Обережно підправляти деталі, сподіваючись, що цього вистачить? Чи піти ва-банк і кинути виклик самому ходу історії? Це не гра й не фантазія. Це шанс усе змінити. Для мене. А може, й для країни.