Я був пенсіонером, ветераном КДБ, який жив спогадами про країну, яку ми втратили. Я знав, де ми звернули не туди. Пам’ятав багатьох — хто зрадив, хто помилився, а хто просто промовчав.
І ось у мене з’явився другий шанс — я отямився в молодому тілі особистого охоронця Л. І. Брежнєва.
Питання в тому, як тепер розпорядитися своїми знаннями? Мовчки спостерігати, не втручатися? Обережно підправляти деталі, сподіваючись, що цього вистачить? Чи піти ва-банк — і кинути виклик самому ходу історії?
Це не гра й не фантазія. Це — шанс усе змінити. Для мене. А може, й для країни.