Танці в тумані

«…Туман. Він стелився по землі килимом, накриваючи молоду, але сіру, понуру траву. Ще й літо не встигло вступити в силу, а це місце вже висушила темрява.

Вибравшись із свіжовикопаної ями, високий чоловік уважно оглянувся. Почувши шум, він не міг збагнути, звідки той. Мертві очі вдивлялися в білясту завісу. Там — крізь завісу туману — пробирався загін гуронів. Їхні господарі вели нових жертв. Ніби попередніх було замало. Другу яму вже вирили — для могили. Не кожен, убитий його рукою, підіймався. Туман оминав людей, у яких магія була порожня.

Поприсівши на місці, мерлець сів на землю й безглуздо втупився в свою долоню. Там красувалася свіжа подряпина, але вона не кровила. Він узагалі старався уникати навіть таких травм. Бо вони майже не загоюються.

— Північанине… — почувши своє прізвисько, чоловік підвів голову…»