«…Моє стареньке тяжке інвалідне крісло, скріплене коліщатками без мастила, котилося вузьким коридором. Оброблені каменем стіни тиснули — колись їх закривали гобеленами, але ті прийшли в непридатність, а на нові князь витрачатися не захотів. Та навіщо? Тут же ходить тільки прислуга, та я. Обережно ввійшовши в поворот, я притримала себе рукою, впершись об стіну. Сьогодні всі були зайняті, і вільної прислуги, щоб допомогти мені дістатися до саду, не знайшлося. Доводилося добиратися самій.
Замок був збурений. На всіх кутах шепотілися про майбутню війну. «Північняки йдуть!» — кричали хлопчаки, діти служанок…»