«Письмо лежало на столі. Його можна було б назвати звичайним, якби не розкішний конверт із веленевого паперу з намальованим гербом — лисовою мордою[1]. Утім, і без цієї картинки, що говорить, пані Редфілд чудово знала, чия рука напише текст… “Монсеньйор Паоло Гвискарді просить про допомогу…”»