«Позитивно», — видихаю приголомшено, і сідаю на край ванни, бо ноги не тримають.
Я стискаю в руці пластикову тест-смужку… з плюсиком у віконці. Як? Чи маю я сказати Яну? Зобов’язана. Він порадіє, коли дізнається, що в нас буде малюк.
Набираю рідний номер. Та мене відволікає дзвінок у двері, я відкриваю. Усе ще тримаю телефон біля вуха.
— Я зайнятий зараз, — долинає з динаміка голос Яна.
А я спрямовую всю увагу на гостю. На порозі — ефектна брюнетка. Бізнес-леді. Мовчки чекаю, поки вона заговорить. Я навіть не підозрюю, як гірко пошкодую, що взагалі відкрила їй.
— Добрий день, мене звати Анна. Здається, ми не знайомі, — простягає руку й сяє ідеальною усмішкою. — Я… дружина Яна.
***Я намагалася втекти від цієї родини. Але ВІН знайшов мене. Повернув і не бажає відпускати. Незважаючи на те, що сам одружений, а наші стосунки заборонені. Дитина, яку тепер я ношу під серцем, має лишатися таємницею.
ДИЛОГІЯ. Книга друга. Перша книга — «Не рідна сестра магната»