— Малюку. Мій? — гримить позаду, і я різко обертаюся.
— Твій, — ледь видихаю.
— Ти збрехала мені тієї ночі, — голос Артура ріже сталь.
— Я була певна, що ми більше ніколи не зустрінемося, — інстинктивно прикриваю руками живіт.
— А зараз ти знову брешеш, — так само холодно.
— Ти знала, хто я, і навмисно завагітніла. Щоб потім маніпулювати мною.
— Я не… — Що ж, вгадавши.
Свою дитину я ніколи не залишу, — у зелених очах спалахує небезпечний вогонь.
— Але ти… зникнеш із нашого життя одразу після пологів.*Узнавши, що мені загрожує безпліддя, я в розпачі провела ніч із розкішним незнайомцем. Зранку ми розійшлися назавжди, навіть не спитавши імен. Тоді я й гадки не мала, що зовсім скоро побачу його знову. У домі мого батька…