Сьогодні Ліандрі як таємному пацієнту довелося взяти під опіку звичайного робітника з нижчих промислових ярусів — інопланетного шахтаря, якому лише годину тому розчавило грудну клітку вантажним контейнером, що зірвався. На найпростіший укол знеболювального для нещасного не знайшлося навіть жодної юни. Але Ліандра не могла допустити, щоб він загинув на холодній бетонній підлозі.
Вона бережно прийняла на себе його рвучий, пульсуючий біль. Гладка перламутрова шкіра засвітилася м’яким світлом, а довге волосся заграло теплим зеленим переливом — відтінком спокою й зцілення. Майже беззвучно вона промовляла ніжні слова рідною мовою, відчуваючи, як збитий ритм серця шахтаря потроху стає нормальним, а первісний жах відступає з його свідомості. Ліандра щиро усміхнулася: ще одне життя було врятовано.