«Ти завжди б’єш по болючих місцях, ніби тренувався для цього все своє нікчемне життя», — зло подумав Вайтус і з усієї сили жбурнув кришталевий келих прямо в стіну. Дзвін розбитого скла луною рознісся по простірному кабінету. Вайтусу було байдуже до зіпсованого інтер’єру: він важко дихав, стоячи посеред кімнати, і стискав кулаки з такою силою, що нігті впивалися в шкіру мало не до крові. Молодий аристократ щойно з тріском програв політичні дебати. Він сподівався на підтримку родини, але його власний батько не змарнував шансу публічно розтоптати сина.
Тепер же Лорд-Батько сидів у шкіряному кріслі навпроти. Склaв руки «домиком» і дивився на спадкоємця з неприхованим презирством. Його обличчя, розсічене глибокими зморшками, залишалося кам’яним і непроникним.