Опікун

— І що ти про неї думаєш? — голос Іди Леонідівни прозвучав ліниво й водночас вимогливо.

— Нічого, — Кирило відповідав втомлено й байдужо, — Вона — суцільне маленьке «нічого».

— Та вже, її отой хуторянський гекаючий акцент… Ужас, ти чув? — трохи оживилась жінка, підмішавши отруту в голос.

Повисла коротка пауза, після якої Іда Леонідівна заговорила ще запальніше, показуючи, наскільки її хвилює ця тема.

— І все ж він цій селянці щось написав!

— Швидше за все просто продовжив строки, — голос Кирила звучав, як лід на її фоні.

Жінка зневажливо пирхнула. Кроки й звук наливання рідини, гучний ковток.

— А якщо ні?… Якщо ні???

— Я розберуся, мамо, — втомлено й роздратовано.

— Ти вже разібрався! — насмішкувато посміхнулася жінка.

ТОМ 1