Так… Я не думав, що минуле так сильно нагадає про себе. Настільки, що й вижити складно. Але за себе я не боюся. Світa, кохана, ми зобов’язані впоратися! Це не може так просто взяти й закінчитися. Не так я уявляв собі своє щасливе й успішне майбутнє, але доля вносить свої корективи. А все здавалося таким радісним. Чудо, що в цій безкраїй пустелі ми зовсім не самотні. Це лише додало більше загадок походженню неймовірного світу, хоча тепер це наш дім. Незважаючи на те, що я обожнюю адреналін, мої друзі-«мурашки» ще ніколи не бігали цілим стадом по моїй спині, і це вже перебір. Отже, з чого ж усе почалося? Ми впоралися із завданням мера і зрозуміли: усе зовсім не так, як могло здаватися на перший погляд…
Містить нецензурну лайку.