Березень сімнадцятого

40 год. 37 хв.

Мова російська

«Червоне колесо» — книга, паралельна всьому життю Олександра Ісаєвича Солженіцина. 18 листопада 1936 року виник задум: «Я буду писати роман про російську революцію». Вісімнадцятирічний студент почав із глав про бої у Східній Пруссії в 1914 році.

У 1944-му саме у Східну Пруссію — збіг! — прийшов він сам зі своєю батареєю. Потім був арешт. У Бутирській тюрмі, на пересилках, у шарашці, в таборах Солженіцин розпитував старших про сімнадцятий рік.

Усе життя Солженіцина вела думка: зрозуміти, як відбувалася катастрофа Сімнадцятого? Який у неї механізм? Вона повторювалася чи ні? Це був рок чи ні? Революція в Росії не могла не відбутися — або могла не відбутися?

У 1970-х він записав: «Дивовижно, що за 60 років у художній літературі про таку велику подію, як Лютнева революція, практично нічого… Так багато мемуарів (розсип), досліджень — а роману немає. Ось сила заслоненості (пізнішими подіями). Усі ці гори від сучасників лежать і тужать, ніби чекали мене».

Автор вивчив і задіяв колосальний матеріал: мемуари, листи, щоденники. Усе, що написали історики в еміграції. Усі головні газети тих місяців. Олександр Ісаєвич мав щастя ще чимало зустріти живими учасників і свідків.

У розпалі роботи Солженіцин записує: «В “Архіпелазі ГУЛАГ” я написав: тепер якщо доведеться отримати бадьорий лист, то тільки від колишнього в’язня. Тепер, у 1977-му, можу додати: або від колишнього білогвардійця. Ті, хто пережив темряву, приниження й убогість еміграції, у віці близько 80 років, передають мені в листах свою твердість, вірність Росії, ясний погляд на речі. Стільки перетерпіти й так зберегти дух! Дуже допомагає взяти епоху».

«Цей роман, ще не написаний, завжди був найбільшим коханням мого життя. Ніщо у світі я не любив до такого розпачливого зворушення серця», — писав А. І. Солженіцин.

1. Серпень Чотирнадцятого (у виконанні В'ячеслав Герасимов) 2. Жовтень шістнадцятого (у виконанні Володимир Самойлов) 3. Березень сімнадцятого 4. Квітень сімнадцятого (у виконанні Юрій Заборовський, Євгеній Терновський) 5. На обриві оповіді (у виконанні Леонід Бородін)