— Ви любите дітей? — він кидає на мене суворий погляд з-під нахмурених брів.
Мені хочеться закотити очі.
— Обожнюю, — відповідаю впевнено.
Не те щоб я прикрашаю… хіба що зовсім трохи.
— Давайте зробимо так. Я пропоную вам роботу…
Я розквітаю в усмішці. Невже вийшло?
— …нянею мого сина, — докінчує він.
Усмішка з’їжджає з мого обличчя так само швидко, як з’явилася.
— Взагалі-то, я прийшла на вакансію секретаря, і…
— Іншої роботи для вас у мене немає. Ви згодні на посаду няні?
— Згодна.
От тільки знати б, на що я підписалася: мені прислали допомогу чи випробування?